Просинаються Татри, як зелені ведмедиці. Струшують сині тумани і поволі ідуть умиватись. А потім довго вдивляються в сині озера, в ріки-бистрини. Просинаються Татри – і потягаються, як жінки спросоння. А мені страшно їх налякати в цій озонній, п’янливій, ворсистій тиші. Лише електрички їх на світанку безжально будять, залишаючи у лісах металеве, із вранішнім передзвоном, відлуння. А хлопчаки проснуться пізніше і йтимуть у Татри – збирати крихти срібла і голоси передзвонів.