Дощ за вікном хлюпочеться, наче невтішне дитя. Жити простіше хочеться, а в людства складне життя. У людства – криваві грози, у серці людському світ. А я на життєвій дорозі так хочу лишити слід. Так, як дерева лишаються небу, нащадкам, землі. Так, як серця озиваються в поетовім ремеслі. Так, як у сивої матері світиться в серці сльоза. Так. як з дитинства марив я, що людям належить краса. Тільки в житті зустрічаються підлість, підступність, ганьба. Тільки повік не кінчаються поступ і боротьба. І я поринаю в битви, бунтується в жилах кров. Жити – значить любити і захищать любов. Так з любов’ю вітається сонце в моїй стороні. Так живу, як літається – хмарам, птицям, весні!