Як чистий сум, як срібний сміх, у Празі слухав я зозулю і сам не вірив, що в містах живуть провісниці-зозулі. А птиця так мені кувала, а птиця так пророкувала, що я в дитинство повернусь. Та я не вірив у пророцтва, я ще вернусь у Злату Прагу, але в дитинство вже ніколи. Бо там живуть мій син і донька, і ходять по калину в гай, і вірять сповідям зозулі, і розсипають срібний сміх, за котрим я сумую часто.