Клаптик землі коло хати, І з чорнобривцями сад… Каже засмучена мати: Літ не вернути назад. Осінь моя вже запізня, Мерзну щораз і в теплі… Може, залишиться пісня, Наче душа, на землі. Може, без мене знадає – Там, на могильнім горбі, Як ми жили в цьому краї – Завжди у праці, в журбі. Як виживали з весною На лободі та воді… Тож і старіли зі мною Роки мої молоді. Стала сумнішою мати, – Згадує давнє, своє… Клаптик землі коло хати, Клаптик на цвинтарі є.