Пам’ятаєш мій голос, і птиць у гаю, і пахучі суниці? Пам’ятаєш – себе зачаровану і мрію свою?.. Тільки, може, не птиці – мова твоя і ти сама – все. що в мені родилося. Все, що серце моє обійма, все. що марилось, чим жилося і снилося. Що назвав я своїм життям, печалями і повною радістю. Ти для мене була почуттям і в очах моїх ясністю. Дитячим сном, що пальчика поклав на уста: не тривож його, не буди. Я біля рук твоїх, наче у сні, виростав, ночами кликав: – Як вірність, прийди! І говори мені мовою птиці, і пожежу мені принеси. Де горять у траві суниці, напившись роси. І пахнуть суницями губи твої, травами пахнуть руки. І солов’ї свистом рвуться на луки. Вільно у білім гаю солов’ю. Вільно мені з тобою… З любов’ю дай мені руку свою. Добре, що крізь літа з мудрістю на чолі вічно сонячна і молода любов живе на землі. І продовжує людям вік, і народжує людям красу. Пам’ятаєш, як птиці пили росу у білім гаю? Пам’ятаєш – себе зачаровану і мрію свою?!