А наше родове ім’я це – трохи більше, ніж ти і я. Це пам’ять про тих, кого вже нема, це пісня, що нас на крила здійма. Це поле і плуг, що стоїть в борозні і не ржавіє з роками. Це зоря, що лежить у криниці на дні, і можна торкнутись руками. Це сивий наш колос житній, і яблуня під вікном, і те, як життя прожити судилося нам обом.