Михайлові Баландюку Засніжені вікна цілують синиці, і дихає інеєм срібне гілля. І чути, як легко зітхають криниці, як сил набирається отча земля. І я тут мужнів, не блукав манівцями, а соки землі по краплині вбирав. Вона ж і з-під снігу війне чебрецями і душу збентежить настоями трав. Стрічаю зорю, ідучи до криниці, а там джерело незамулене б’є. Засніжені вікна цілують синиці, торкаючи крильцями серце моє.