(пісня-дума) Дітей заждалась тиха мати, На жаль, немає і листа… – Нема часу, щоб написати, – Шепочуть мамині вуста. Не раз вона їх виглядала, Дозріли вже не раз жита… – Це, мабуть, знов зажура давня, – Шепочуть мамині вуста. Згадає ненька – і всміхнеться, Що десь онука вироста… – Пошли їй, доле, ніжне серце, – Шепочуть мамині вуста. Вона б сама до них летіла, Та відлетіли вже літа… – Пошли їм, доле, мужні крила, – Шепочуть мамині вуста. Весна вітає землю отчу, Вертають птахи до гнізда… – Чомусь недобачають очі, – Шепочуть мамині вуста.