Ось вона, молодість року! Природи лице оновилось; Радо підняв хлібороб звичної праці тягар. Передбачаючи зиму прийдешню, в турботі хазяйській, Саду пильнує свого, ниви свої засіва. Скажеш, щасливий оратай. Але щасливіший од нього, Хто залюбки обробив ниву душевну свою. І нерозумний не раз утішається благом тілесним, Старість немудра, проте щастя не може дознать. Ти ж наглядай за душею, яке в ній зело проростає, І не барися полоть, як де недобре зійшло. Все повиполюй мерщій, де ожина і терен пробились. Знай, що багатство глушить слова правдивого ряст. Де проростають свиріпа й часник, висмикуй з корінням, Правди вовік не узрить, хто засмітив почуття. Де височіє кедрина, сокирою там поорудуй, Знай: відкидає господь горді від себе серця. Ще ж уважай: і на доброму древі, бува, наростає Пагоння вовче, лихе — геть пообрубуй його! — Бо хто багато священних книжок прочитає, у того В серці несита пиха і славолюбство росте. Все непутяще поли, а добрі рослини викохуй І щонайперше плекай квітку святу чистоти. Як він горить, променіє, той вицвіт незаймано чистий! Відай: найбільше Христа тішить його аромат.