Розпошир удаль зір свій, як і розуму коло, Про кінець, що вже близько, згадай, Визначай свою ціль, озирнися навколо, Спостерігши бажань власних край,- На яких же речах ти будинок поклав? Коли камінь — стоятиме дім, Як пісок же під ним — то б хоч як не стояв, Розметнеться за вітром сухим. Всяка плоть пісок той, як у світі сім слава, І жадоба затоплює їх, Полюби шлях вузький, бо загал — то кугава, Боже серця і думань моїх! Коли треба нараз повернути в Сіон, То для чого пускатись у світ? Шлях важкий пролягає в Ієрихон, Град не кинь, де душі маєш цвіт. Як пустився, буває, у сі ти дороги, Доля шлях перепинить завжди, Бо як ступлять хоч раз в теє прірвисько ноги, Розум може не стримать біди. Ну, а ти, який дух усе той же єси, І не всякне число твоїх літ, Дух розбійництва в нас переміси! І зірви з нас трипрокляту сіть!