Конав верблюд, на ноги п’явся, Він йшов напитися води, Але здригнулася земля вся… І обірвалися сліди. Стерв’ятники на кров летіли… Аби знаття, ще б рік не пив. Забув про воду, бився тіло Змінився гострий біль тупим. А очі повні сліз і болю. Останній хрип з худих грудей… Він проклинав верблюжу долю, А ще людей.