Казка-жарт Заєць-батько у крамниці Піввідра купив пшениці, Сів з пшеницею на віз І на млин її завіз. У млині коза в спідниці Точно зважила пшеницю, А мірошник, сплюх-борсук, В діжку висипав мірчук, Записав його у книжку Та й вмостився спати в діжку— Ліг на лапу і за мить Так хропе, що млин тремтить. Бідний заєць ледь не плаче: — Встань, борсуче, встань, земляче. Роздери зайчаткам круп І на кашу, і на суп, Бо нема зимою паші, Діти ж просять супу й каші. — Хай пождуть зайчатка трішки,— Обізвавсь борсук із діжки.— Я лиш зиму пересплю, А весною круп вмелю.— Та й накрився з головою Кожушиною новою. Заєць схлипнув у млині: — Що ж робить тепер мені?— Лихо зайцеві у світі — Пропадуть без манни діти. Кізка ніжками туп-туп: — Ми самі намелем круп!— Та й бігом з відром угору, В кіш пшеницю сипле скоро. Затремтів старенький млин І почав молоти він… Розпрощавшися з козою, Заєць біг в ліси з крупою, А до зайця навпрошки Звідусіль спішать дітки, Похуділі, помарнілі, Та усі для зайця милі. Заєць каже казку їм І веде усіх у дім. В домі зайця піч здорова, А у ній сухенькі дрова. Заєць дрова запалив, У горня водиці влив, Із відра засипав круп Та й до печі туп-туп-туп: — Гей, варися, манна каша, На усю родину нашу…— Прямо з полум’я горщок Заєць ставить на пеньок. Наша вийшла без догани — Діти всю поїли манну, Потім, ставши укружка, Станцювали козачка. З того дня щодня без каші Не жили зайчата наші, І на диво звірини Стали дужими вони. Якось їх побіля лугу Перейняв старий вовцюга, Гнався, гнавсь за ними вовк, А який із того толк? Впав, захекавшись, в знемозі, А зайчата на дорозі Стали весело кружка Та й танцюють козачка. Вовк дивився, вовк журився І голодним в ліс поплівся; Знав би він секрет зайців,— Сам би кашу манну їв!