Вранці заєць біля дуба Одягнувся в білу шубу, Одягнувся, оглянувся, В довгі вуса посміхнувся. — Гарна шуба, шуба гожа, І на полюс з нею можна, Тільки жаль — чобіт нема, А надворі вже зима… Обізвався дятел з клена: — Є знайомий рак у мене, По твоєму він заказу Зшиє чоботи відразу. Не ловив наш заєць гав, А побіг мерщій на став. Всівся заєць на колоду Та й гукає прямо в воду: — Вилізь, раче, із води, Вируч зайця із біди,— Зший новенькі чобітки, Щоб дзвеніли підківки, Щоб і шпори дзеленчали, Злого лиса відганяли. Із води вилазить рак Та й говорить зайцю так: — Я узимку спочиваю І роботи не приймаю, Аби влітку був заказ, Зшив би чоботи ураз. Заєць тихо у одвіт: — Влітку тепло й без чобіт, Влітку завжди забуваю, Що прийде зима до гаю. — Думать треба,— каже рак,— А тепер ходи вже так. До побачення, привіт… Заєць досі без чобіт.