У кротихи Сталось лихо, І кротиха Плаче тихо У норі Від світання Й до зорі. У кротихи Любий кротик — Чорна шубка, Чорний ротик— Розлінився В самий край: Не виходить Навіть в гай. У оселі, На постелі, Загорнувшись В кожушини, До полудня Спить дитина. А як встане, То в постіль Просить в мами Хліб і сіль, Борщ з грибами Та кисіль. Ну, а мама, Так, як мама,— Сипле в миску Борщ з грибами, Крає хліб, Несе кисіль Не до столу, А в постіль, Та й говорить До дитини: — Ти б хоч вмився, Любий сину, Хоч промий Свої очиці, Я подам тобі водиці, Не з криниці, А тепленької З горнятка, Вмийсь хоч лапкою, Дитятко…— А дитина Позіхає, Ліньки спину Вигинає: — Я вмиватися Не хочу, Бо біда, Як зайде вода У очі.- Та й бере У мами горщик, Де парує Свіжий борщик. Так і жив Собі в оселі, Так і їв Собі в постелі. Мамин кротик— Чорна шубка, Чорний ротик. От пройшло Із пару літ, Із дитятка Виріс кріт. В нього вже Не лапки—лапи, Розчепірились, Мов краби, І не шубка В нього— шуба, І не зубки — Добрі зуби, Тільки зменшились Очиці Без вмивання, Без водиці. Та не журиться Цим кріт, У оселі На постелі Поїдаю чи обід… Але якось Восени Забажав кріт Свіжини. Він почув, Як угорі Біля самої Нори З груші Сипались грушки, Та не в рот, А у город. Кріт послав би Рідну маму За грушками- Гниличками, Та, на лихо, Мама саме Подалася За грибами. Кріт вертівся, Кріт крутився На постелі: Можна б вийти Із оселі Замість мами За грушками, Та не хочеться Кротові Підійматись у діброву,— Це ж турбота, Це ж робота, Це ж згинатись, Розгинатись, Це ж, дивися, Ненароком Попаде росиця В око. От аби у добру пору Закотилась Грушка в нору, Мав би кріт Собі обід. А тим часом Чує кріт — Підвело йому Живіт. Каже кріт собі під ніс: — Доведеться Йти у ліс. Принесу мішок Грушок, При несу я сам у дім, Сам помию, Сам поїм.— Кріт озувся, Одягнувся, Взяв під руку Шапку-бирку Та й посунувсь З ліжка в дірку. От і виліз Кріт на світ, Крадькома На сонце — глип, Та й очицями Кліп-кліп І від променя Осліп. Кріт скоріш Без шапки-бирки Опустився В рідну дірку. З того часу Більше кріт Не з’являється На світ. Він літує І зимує У норі, Тільки шапку Залишає угорі.