Зростає грім Дніпрових струн, Замурували хмари обрій… Як ніч, нахмурився Перун, — Його обурив сон недобрий, Таке ввижалося йому: Чужий, нахабний хтось приходив І насміхався: “3атамуй, коли ти бог, Дніпрові води…” І котить гнів стара душа, Кремінно витесана з дуба: У хмарах — темрява й пожар, У хмарах — рокоти і труби. Реве та стогне Дніпр у млі, Земля здригається, як в трясцях… І шепчуть злякано в селі: “О, він ніколи їм не дасться…” Прага, 1924