Я тільки-но з европейської гімназії: латина занадто свіжа ще в моїй голові. Слово “manufacturing”, що світить синім неоном мені в обличчя у сутінках раннього ранку, говорить про працю рук, — не людських рук взагалі — моїх власних. Я стала в лави пролетаріату з молодечим запалом, з ентузіазмом. Пробую довести усім і вся, взагалі, а найбільше — самій собі, що я — молода рослина, перещеплена на інший ґрунт, зумію вижити, рости у новому незвичному кліматі. Начитана Франком, Коцюбинським, розумію свідомість класу: я — мало не соціалістка! — готова в життєвій практиці ставити на пробу теорію. Машина рветься з-під рук: я не вмію ще панувати над нею. “Спокійно, не так нервово” — каже “форман”. “Дайте їй іще тиждень” — заступається за мене в начальства. Поволі втягаюся в норму. Хлопці-робітники засипають мене масними дотепами. Порнографічні іграшки з таємничим усміхом з рук у руки передають досвідчені молодички. Я — вже заміжня — та не вмію ще боронитися гострим дотепом, дзвінким сміхом. Ховаюся, засоромлена, за охоронний щит наївності, ідеалізму, нерозуміння мови. Глибоко в серці закопую власний маленький світик… Але вже розумію: є різні мости понад прірви, і не всі вони — сталевої конструкції за модерними планами інженерів. Бувають мости рухомі, зі шнурів, що плавають з вітром, а все-таки ними проходять валки гімалайських дослідників… Жарти — нехай і грубіянські — тепла, щира усмішка, дружньо простягнені руки і мого зворушення сльози — це шнури мостів гімалайських над прірвами класів і націй, над бурними ріками мов — мости із людського в людське… Дружу із робітниками. А поруч: у джінсах, в картатій сорочці, працює у поті чола, у бруді, від ранку до вечора фабрикант, власник. Полуднує разом з нами, запиваючи сандвічі кока-колею. Він розбиває в уяві старі стереотипи капіталіста. Усіх знає по імені, останній відходить з фабрики. Із ним жартують, часом навіть і сперечаються… Але всі його кличуть “Містер Розен” і ніхто не каже йому просто: “Пітер”, а шкіра в нього засмагла: він січень провів на півдні, відпочиваючи на соняшних Багамах. 1975/1978