Цвіте бузок за парканом в сусіда. Дівча, що зроду не просило ласки ні в кого досі — горде, непокірне — іде, покірно просить скупаря: “Продайте китицю пахучого дурману!” І ось несе, захоплена, букет коханому — сама, мов той бузок, розквітла, молода, налита щастям. У власному садку цвіте бузок. Його плекають руки господині, щоб ріс, щоб розвивався, навіть там, де кам’янистий ґрунт, де мало сонця. І рік за роком на столі в світлиці дурман пахучий — розцвітає травень… І — диво див — лишає цей бузок в світлиці запах, що не в’яне з квітом, що виповняє дім і простір душ, мов музика, завішена в плен-ері. Цвіте бузок. Вже руки малюків, любов’ю материнською налиті, приносять в хату запашний дурман — фантазій фіолетові флакони. І запах цей, мов життєдайний кисень, сповняє силою очищеної крові. Цвіте бузок. Не в’яне в серці травень. 1975/1978