Щоденно зустрічаю у метро студентів, навантажених книжками. Обкладинки читаю крадькома. Наймення Фройда, Дарвіна, Шекспіра, малознайомі назви дисциплін вселяють в серце невгасиму тугу. Не запідозрить молодий студент, що юна мати із малятком поруч жадобою наповнена ущерть, що в погляді її і жаль, і заздрість. Та ось знайшлися батькові ключі, що відімкнули, мов Сезам заклятий, замки на дверях в університет… Поширився зненацька горизонт, і груди виповнив великий простір, як в альпіністиці, де кожен вищий шпиль зміняє перспективу і веде в запаморочливе розріджене повітря, що пахне радістю пізнання і покори. Зміняю розкоші щоденного буття на привілей ширяти у просторах; солодку лінь спочинку віддаю за вперту дисципліну інтелекту. У час, як подруги, що з ними я росла, готуються, обдумують в деталях і модну зачіску, і сукню дорогу, бо йдуть усі на елеґантний баль — я — з торбою книжок через плече, у скромній, дешевенькій спідничині — біжу увечері в неприязне метро, щоб встигнути на лекції у школу. Та не на кожну я готова жертву. Є вартості цінніші за життя, за поступ думки, за багатство книг. Ось в мене є цілюще джерело — захоплююча пристрасть почуттів: з криниці людського тепла і щастя черпаю силу жити і рости. Сама своїх вирощую синів, і це — не просто радість материнства, це — мов лабораторія життя, це — наче другий університет: спостерігаю, як росте дитя, як ширшають у нього горизонти, як немовлятко — вчора в пелюшках — підносить голову, спинається на ноги, як вимовляє перші звуки слів, як починає ставити питання, космічні обсягом — і як іще не знає, що відповідей не знайти ніколи… Спостерігаю з захватом німим маленького філософа в штанцятах: це ось іде малятком крізь віки і хоче в жменю уловити вічність людина, що у ній живе і Бог. 1975/1978