Бібліотекар, професор права, і директор найбільшої в світі бібліотеки правничих наук, друг мій Морис сьогодні саме на вершинах своєї кар’єри. При вині, у професорськім клубі, каже Морис: “Ти знаєш, учора я отримав листа-спокусу: запросили мене заснувати научну бібліотечну централю у новім університеті недалеко від Єрусалиму…” “Та невже ти для цього лишив би свій достаток, безпеку, кар’єру? Заплановані книги? Видання розпочатих нових монографій?” “На посаду мою,” — каже Морис — “безконечна черга кандидатів… Але там — там бракує охочих — і суперників в мене немає…” Усміхнувся: “Казали: збудую арсенал ліберальної думки, щоб тримати баланс рівноваги в центрі рідних тоталітаристів… Є потреба, є фонди… Та план цей нездійсненний, хіба, що будуть живі люди з душею, із серцем, що схотіли б принести у жертву свій здобутий у світі досвід…” Каже Морис: “Я бачив, як важко на основах тисячолітніх будувати нове суспільство. Там потрібні здорові руки, там потрібна здорова думка, там потрібні знання і розум щонайкращих спеціалістів…” “Ти наважився? Справді поїдеш? Але ж корінь твій — тут, у Нью Йорку? Чи ж не тут і твоя батьківщина?” “Нью-Йоркчанин я з діда і з прадіда, і напевно на старість вернуся доживати десь віку у Бруклині! Але я — не забудь — теж нащадок віковічної тої культури, що єднала розсіяний нарід, що з грудей з молоком материнським в дітей віру поїла і мрію про обіцяний край Ханаану — борг історії в мене на плечах — його мушу сплатити із честю…” При вині, у професорськім клубі, ми ще довго сиділи, до ночі, і крізь вікна, у темряві міста увижались мені, наче привид наддніпрянської фата-морґани, криті золотом бані столітні мого рідного Єрусалиму. 1975/1978