Тоді, як ховають епоху,
Надгробний псалом не звучить.
Кропива з чортополохом
Нехай же її прикрасить.
Погребники лиш, мов на лихо,
Лінуються. Діло не жде!
І тихо, так, Господи, тихо,
Що чути, як час іде.
А згодом вона випливає,
Мов труп на весняній воді, —
Та матері син не пізнає,
Відвернеться внук тоді.
Схиляються голови низько,
Мов маятник, місяць зрина.
На мертвих бульварах паризьких
Така от тепер тишина.
***
2. Лондонцям
Лондонцам
(Двадцать четвертую драму Шекспира…)
Двадцять четверту ось драму Шекспіра
Пише часу байдужа рука.
Всі ми учасники грізного пиру
Гамлета радше читали б, чи Ліра
Там, де пливе олив’яна ріка;
Радше сьогодні голубку Джульєту
З піснею смутку вели б до могил,
Радше слідили б крізь вікна Макбета,
Мліли б із тим, хто за гроші убив —
Тільки не цю, не цю двадцять четверту —
Цю прочитати не маємо сил!
