Тоді, як ховають епоху, Надгробний псалом не звучить. Кропива з чортополохом Нехай же її прикрасить. Погребники лиш, мов на лихо, Лінуються. Діло не жде! І тихо, так, Господи, тихо, Що чути, як час іде. А згодом вона випливає, Мов труп на весняній воді, — Та матері син не пізнає, Відвернеться внук тоді. Схиляються голови низько, Мов маятник, місяць зрина. На мертвих бульварах паризьких Така от тепер тишина.