“Чи добре відійти від батьківщини і весь свій вік прожити в чужині? (Хоч би які були на те причини!)” Я знаю, що ти скажеш, друже, — “Ні! Хто раз пішов у світ, щоб не вертатись, той біль і гріх рахує в множині: не може він на рідну землю стати, ні житом на чорноземі рости, ні коренем у глибину вростати, ні словом рідним, теплим і простим, ділитися з людьми, неначе хлібом, ані в прийдешнє зводити мости синів синами й внуками — малі бо в обличчі невмирущості народу політики, що вправо йдуть чи вліво.” “Так. Еміґрант — без дому, і без роду, мандрівником самотнім йде у світ, планети дивну пізнає природу, відгадує прадавній людський міт і вчиться жити з гідністю, на волі, чужих батьків вивчати заповіт, і, зрозумівши суть складної долі народу, що страждає від прокази, шукає ліків — вперто і поволі — і гине в ролі цій, як камікадзе.” 1982