У суботній ясний ранок я дівчину зустрів: зупинилася неждано, сказала кілька слів: “Ах, яке чудове небо! Що чувати там у тебе? В бібліотеку мені треба щоб ти мене провів.” Падав дощ в суботу вранці, не знав я, чи іти, щоб коханій Маріянці лектуру віднести. Жду, і повна в мене тека. Чую голос десь далеко: “Я іду у бібліотеку — ходи зі мною й ти!” І навесну, і під осінь ми разом знов і знов. Зустрічаємось, і досі шаліє в жилах кров. Як стає на серці жарко — всі книжки несем до парку: тут моя бібліотек?рка читає про любов.