Я проміняла мрію на усмішку, міраж крайнеба на земне тепло; життя розкрилось, мов чудесна книжка, потоком прагнень щастя потекло. Не вірилось захопленій дитині, що це — новий народжувався міт, що спрага — чи то в серці, чи в пустині — у привид вміє замінити світ. Коли в покірному самовідданні заникло горде візіями “я”, перемогло поезію — кохання, нова, сильніша всіх, ілюзія. І не було найменшої тут фальші: провина — не у виборі доріг, лише реальність висунута дальше — до меж фантазії — наївний гріх. Я проміняла мрію на усмішку, міраж крайнеба на земне тепло, одну ілюзію на іншу трішки: альтернативи наче й не було. 1962