В міському парку пахне рання осінь, мов дороге настояне вино. Як не прийняти вересня запросин, таких же любих, як колись давно? Несу я в парк свою осінню радість і зерно зголоднілим голубам: мені білки і птахи завжди раді — тут і моя пташина голуба. Приплив екстазу заливає груди, неначе повінь золотих листків: прекрасними усі здаються люди, і світ увесь — немов великий спів. Пташину щастя пробую піймати і сиплю сіль на пишний білчин хвіст, щоб радість дня навіки заховати — та день, мов мить, що у майбутнє міст. 1957