Ах, де ти, лицарю на білому коні? (Вже місяць-молодик чарує вечір і в серця спраглого відчиненім вікні з’явилась знову туга молодеча). Ах, підніми на приязне рам’я? і понеси мене у простір неба, щоб, наче зірку, віднайшла там я себе саму — свою любов до тебе. Ах, відірви на мить хоч від землі, щоб знову я — замріяне дівчатко — в ілюзій піднебесних кораблі мандрівку починала від початку… По вінця в серці туги і жаги: все вкрилося фантазії габою. …Чи вистачить відваги і снаги, щоб справді, лицарю, піти з тобою? 1962