Лялі Не плачте, діти. Розкажіть про себе. Як моя внучка? З ким вона тепер? О, вже говорить? Ма-ма, та-та, ба-ба? Я хочу чути! Запишіть на стрічку! Розважу вас: скажу вам анекдот — Сашко розповідав по телефону — а може ви вже чули? Про ту пару: любов свою хотіли обновити: давай-но, спробуєм собачий стиль! — це чоловік, а жінка каже: добре, лиш не на вулиці, і не у білий день! Ось, бачите, смієтесь. Я любила усе життя, як ви були веселі… Не легко вам дивитися, як гасну — рак, все-таки, в цій боротьбі сильніший… Та, будьте мужні — сила ваша й радість дають мені снагу життя й відвагу… Ще житиму, не плачте, смерть — не зараз… Живіть живим життям, черпайте щедро із радощів, що їх в житті так мало. Не відкладайте планів на майбутнє! Ось, ви хотіли їхати в Европу — не відкликайте виїзду, поїдьте! Якби померла я — заждуть, не поховають! Для тих, хто був близький, в любові жив весь вік, хто кожну зустріч важив, мов останню, не треба драматичних розставань! В обличчі смерті кожний з нас самотній, чи умирає сам, чи між людьми… Але я житиму, і ждатиму. Ще, може, почую вашу розповідь про Зальцбурґ — купіть мені на стрічці Ґльокеншпіле! Ідіть уже… Прекрасний день надворі. …Так сестро, прошу. Дайте вже морфіну: мов хвиля, знову наростає біль. 1987