Одне лице глядить з усіх полотен, ця сама постать — то сидить, то йде: а ось вона й сама, укрита, жде, а в дзеркалі весь чар її істоти. Чи королева вся у позолоті, чи вквітчане дівчатко молоде, свята чи ангел на картині, де ця сама думка в цій же самій плоті. Так він живе лицем тим день і ніч, вона ж на нього дивиться ласкаво, ясна, мов місяць, мов мигтіння свіч, не зблідла від чекань, і не лукава, така, як в час надії перших стріч, така, якою снить його уява.