Що таке — наша невинність, наша провина? Всі ми — голі, ніхто не певний. Звідкіля це взялась відвага: запит без відповіді, рішучий сумнів, що німо кличе, що глухо слухає, що у нещасті, навіть у смерті, заохочує друзів, що в поразці гартує душу? Той щасливий і бачить глибоко, хто погодився із смертністю, хто і в своєму ув’язненні підноситься понад себе, як море в безодні, що вирує, щоб визволитись і не може і що, піддавшися, перетриває. Хто чує силу, так поводиться. І навіть птах росте, співаючи, простує свій літ угору. Він — хоч у полоні — але співає: яка маленька річ — вдоволення, яка пречиста — радість. Це ж і є смертність, це є вічність.