Утікаю від самотніх стін у юрбу, що мов барвистий гомін. Йде зі мною поруч — довга тінь, що із нею здавна ми знайомі. Пропливають хвилі людських рік, мов спішать у неминуче море; шум реклами глушить серця крик, загадка з усіх зіниць говорить. Курява знімається з-під авт і висить над містом, наче хмара; тільки думка — смілий космонавт — рветься геть з приречення кошмару. Не втопити горя самоти у самотніх людських душ колгоспі: як немає карти, ні мети — не поможе динамічний поспіх. Повертаюсь до самотніх стін від юрби, що лиш барвистий гомін. Йде зі мною поруч — довга тінь, що із нею здавна ми знайомі. 1960