Княжа юнь готувала полки до походу, до змагу, щоб добути зі щастя ріки еліксиру наснаги. Піднялися бажань прапори: це ж бо кликали сурми військо мрій до великої гри — вирішального штурму. Мов дзеркала, надії щити, повні візій шоломи: чи ж можливо таким не прийти із трофеєм додому? Опанцирені вірою йшли лави радості й сили, та вже сумніви — правди посли — сонце їм заступили. Коли фатуму захватом лиць городили дорогу, віщував уже гавкіт лисиць про чужу перемогу. Перший бій полонив, мов вино, поривання гарячі, і вступив в золоте стремено дух довіри й удачі, і мостили в майбутнє мости мрій ясних оксамитом по печалях душевних пустинь, понад розпач укриту, і здавалось, що стелиться шлях до землі за горою, що засохне вже кров на мечах переможного бою, — але зорі криваві щораз викликали на мужність: проти лайки, прокльонів, образ — гнів мечів харалужних. Впали стріли кривавим дощем гіркоти життьової і розбила ілюзії вщент смертю значена зброя. Повернулись з походу посли без тріумфу, без крику: на черлених щитах принесли тільки тугу велику. 1959