Сонцерадістю день налито: світ воскрес з кам’яного сну. Наче книга, душа розкрита: зустрічаю нову весну. Знаю: дощ іде смертоносний, що залишить на серці знак; знаю: вся ця краса — відносна, суб’єктивних повна признак. Знаю: все це — оманна зрада: моя радість і ця весна, — але я навіть мрії рада, що на мить повернулась, ясна. Ах, щоб “бути — усе забути”, жити знов у полоні сну! П’ю солодку сонця отруту: зустрічаю нову весну. 1959