Горби відступають у білість. Люди чи зорі Дивляться сумно: вони невдоволені мною. За поїздом віддиху смуга. О нешвидкий Коню іржавого кольору, Підкови, тужливі дзвоники — Зранку чимраз то більше Ранок чорнішає: Квітка покинута. В кістках моїх тиша. Далекі поля серце мені розтоплюють. Вони загрожують, Що поведуть мене прямо в небо, В небо без батька, без зір, у чорну воду.