Кипарисів шпалір проводжає шосе на північ і дроком жовтогарячим розцвітає прощання жаль. Чатир-Даг заступає дорогу. Кам’янистий лицар Демерджі простягає руку до моря. — Не зупинять. Мандрівним птахам шлях щоразу у вільний вирій. Та десь тут залишаються гнізда повні туги, любові, надії… — Як це добре, що гори ці — вічні, що краса — незнищенна й безсмертна. В дорозі з Ялти до Симферополя, 6 липня 1974