Від хмар, що грозою нависли, сховайся в старому Ринку у браму середньовічну і слухай, як дощ на бруку вистукує марш похоронний: це плаче камінне місто. Сховайся в старезну браму від бурі, від блискавиці, щоб серце, вражене громом, не розкололось надвоє. Чи чуєш заліза скрегіт? Це ковані двері скрегочуть, мов зуби, стиснуті з болю. У дверях — старий львів’янин (немов зійшов із портрета сивобородий Корнякт) вежею показує в небо. І справді: між хмарами бачиш, що йде від Високого Замку малесенький клаптик блакиті. І віриш, і ждеш на сонце. У Львові, 9 липня 1974