Буває: туга — космічна: Quelle est cette langueur qui p?n?tre mon c?ur? — за Верленом. Самотність тоді — це смуток, це тихий, осінній дощ — мудрість ранньої зрілості, що скидає останнє листя дитинства. Буває: самотність — творча: тоді у вікна твоєї душі вривається вітер ілюзій: він розбиває реальність на сотки кольорових скелець, а ти із них укладаєш вітраж для храму. Та є ще самотність — смерть: коли ласка любого тіла не проходить крізь чорну вуаль, що зависла на найрідніших навіть людських душах, коли ніщо, ніщо не стоїть між тобою і космічною ніччю, хоч поруч, здавалось би — тільки рукою сягнути — все, чого прагнеш. 1962