Моїй вічно молодій Бабуні, Михайлині Чайковській, в її 75-тиліття. На фотокарточці далекий світ: під капелюхом віденської моди ховає ґрацію своєї вроди дівчатко, що йому п’ятнадцять літ. Воно не знає ще доріг життя, що виписані в паспорті у долі: екстаз кохання, іспитів недолі, ні болю, що не має забуття. Та вже горить в очах ?lan vital, наснага для далекого маршруту, лік на апатію — життя отруту, що роз’їдає, як іржа метал. Це — щедрого буття простий секрет, це — паливо нестримного горіння, що над кордони, понад покоління людського серця розіпне намет. Щодень вестиме чарівний рушій у свіжість досвіду, у свіжість думки, і вічну молодість віддасть в дарунку за благородну повноту душі. Їсть фотокартку ненаситний час, присипав попіл звалища імперій — — в живих очах, не тільки на папері, ?lan vital і досі не погас. Закон життя — безперебійний рух: вся радість в будуванні, не в споруді. Свою любов, свій труд віддавши людям, плекаєш власний вічно юний дух. 1965