Чи й ти ішов крізь ніч? Вона така, як море, що заливає все. Безмежжя. Самота. Стихає горда річ, бо маєстат покори ключем нових пізнань замкнув твої уста. Вантаж своїх шукань несеш у ніч з собою і тугу, що росте, немов вечірня тінь. Простягнута рука не скаже: я з тобою, ласкавий режисер не скаже: відпочинь. Без радості чудес, без віри в допомогу — ілюзій каганець заблиснув — і погас — без знаку S.O.S. ступаєш на дорогу до правди, що мов смерть. А твій погонич — час. 1959