Признаюся із жалем: я тікаю від проблем, в мене слава лиха, я — мовляв — не жених… Я ж люблю всіх дівчат, хоч усі вони кричать, щоб нарешті я вибрав з-поміж них. Була в Канаді осінь — заманив мене ліс: Надійка сниться й досі у сяйві жовтих кіс — та Наталка чарівна — кожній княжні рівня — моє серце зігріла в зимі. Серед зелені трав, як настала весна, Ніну я запізнав — ах, була весна! Та запахло літом з піль і закоханих хміль знов запаморочив розум мій. Ах, друзі молоді, порадьте у біді: як виректись любові, коли вона — мій лік? Люблю дівчат усіх — це мій найбільший гріх — надто пристрасний я чоловік. 1972