Така осіння сіра смута Тебе взяла із мого дому, Відвічна тайна незбагнута Упокоїла твою втому. Така безсонячна година, В якій останні рожі жовкли, Тебе взяла від твого сина… Уста твої навіки змовкли — Роздерли шати хризантеми, Вікно вмивалося сльозою, Ридав мій дім, мої тереми, Кожний кут плакав за тобою. Скрізь — надходячий сумерк ночі Гасив останні блиски днини, Твої навіки згаслі очі Востаннє лили дві сльозини… Прощай!.. Ітимуть дні рядами, Аж зрине ранок мого свята… Та чи з тобою, з всіми вами Стрінусь в долині Асафата?..