Журба поорала чоло моє бідне, І сивіє з горя мій волос, Втомився я смутком, дрижить плачем голос, А зірка остання і никне, і блідне, Журба поорала чоло моє бідне… Ще двадцять два роки мені не минуло, Ніщо не вчинив ще я, люди, Не жив я, а гасне життя мені в грудях І серце не б’ється… Мене мов не було — Ще двадцять два роки мені не минуло. Ліг смуток століття на душу скалою, Скривавились серце і крила… Як марно по світу пішла моя сила! Заквітчана юність пішла мов з водою — Ліг смуток століття на душу скалою! Якщо б мене мати в світ вивела вдруге, Я вже не шукав би людини… Самотній прожив би й умер у пустині, Ніхто не ридав би… Не плакали б други, Якщо б мене мати в світ вивела вдруге. Журба поорала чоло моє бідне, І сивіє з горя мій волос, Втомився я смутком, дрижить плачем голос, А зірка остання загине безслідне, Журба чоло моє бідне зорала. А двадцять два роки мені не минуло…