Пізнав я той смуток, що скроні не клонить, І сльози, що в серці на дні леденіють, А сліз тих зіниця ніколи не ронить… І регіт крізь сльози. Слова каменіють… Страх душу питає, куди йде дорога?.. А крик мій мовчанням ридає у груди, Нім з гніву і страсті зродився — Лишається жалість велика на Бога… Я мав своє щастя!.. Ідиллю осяйну… Де ділось? Умерло!.. Нім сон той проснився, Розкрилися очі… Таку саму тайну І ти маєш, брате!..