Пізня осінь блудом блудить Між кущами в’ялих рож, Квітів вже вона не збудить, Сіє сльози сірих рос. У лахміття грішне тіло, Як жебрачка, зодягла, Розпустила косу білу, Де поступить, в’ється мла… Розпустила три морози І студено-срібну біль Та й холодні сіє сльози… Сад порошить заметіль.