За сонцем лугами вела мене туга І туск сього світа — на гори, Далеко-далеко від берегу Буга, Невже там загубиться горе? Я станув на шпилю… Шуміли вершини, Їх шумом строїв я сопівку, Іду я, від шпилів мелодія лине, Вітрець виграває веснівку. Займається небо, йде зазоря днини, Зміняються в день темні ночі, В душі виринають забуті картини, Сльозами жемчужаться очі. За сонцем лугами вела мене туга І туск сього світа на гори, Вернув я на доли — і знов темна смуга, Жура йде за мною і горе…