І все-таки до тебе думка лине…

І все-таки до тебе думка лине,
Мій занапащений, нещасний краю,

Як я тебе згадаю,

У грудях серце з туги, з жалю гине.

Сі очі бачили скрізь лихо і насилля,
А тяжкого від твого не видали,

Вони б над ним ридали,

Та сором сліз, що ллються від безсилля.

О, сліз таких вже вилито чимало, –
Країна ціла може в них втопитись;

Доволі вже їм литись, –

Що сльози там, де навіть крові мало!

1895