Цілу ніч до зорі я не спала, Прислухалась, як море шуміло, Як таємная хвиля зітхала – І як серце моє стукотіло. Ночі темної дивні почвари Заглядали в безсоннії очі, І страшніші, ніж сонні кошмари, Ті привиддя безсонної ночі. Думки-гадки, мов птахи нічнії, Налетіли, тяжкі та суворі, Ох, непевні ті думи страшнії, Наче хвилі у північ на морі! Хто одважиться в північ на море Своє хибке човенце зіпхнути? Хт’о поважиться людськеє горе Світовеє серденьком збагнути? Той у північ на море поплине, Хто не думає ранку діждати… Хай же думка моя вільно лине, – Я не буду на ранок чекати. Серед мороку, бурі-негоди Цілу ніч буде човен блукати; Як зійде сонце правди та згоди, Я тоді вічним сном буду спати. Буде шарпати буря вітрила, Пожене геть по темному морю. Ох, коли б мені доля судила Хоч побачити раннюю зорю! Євпаторія, 1891 р.