Вороги: Геть їх, поетів! навіщо їх співи? Хто тепер слухать їх рад? Нас оглушили вже «тихі мотиви» «Снів» тих, «фантазій», «балад»! Чули ми й тую «громадськую тугу», Все то слова голосні, Хату нагріти в зимовую фугу, – Навіть на те не судні! Годі тих співів! і так уже сумно. Поспіхом спів ваш бринить… Слова не тямите мовить розумно, А віршувать – аж горить! Прихильні: Ні, не стихайте, солодкії співи, Всяк з нас їх слухати рад, Любо колишуть нас тихі мотиви «Снів» ваших, «мрій» та «балад». Тільки навіщо той смуток і туга, Вже ж бо і так ми сумні. Хай нас колишуть, як пестощі друга, Ваші лагідні пісні! Ніч налягла безпросвітним склепінням, Очі й серця нам тьмарить, Хай же привітним і тихим промінням Божая іскра горить. Поет: Годі вам, гурт ворогів і прихильних, Марні слова промовлять. Краще ідіть научіть божевільних, Як їм притомними стать. Бачили ви, як велике багаття Кида вогонь аж до хмар? «Божая іскра» – то тяжке прокляття, Дикий і лютий пожар. Вогнища того не може людина Ні запалить, ні вгасіть, В кого ж запала хоч іскра єдина, – Вік її буде носить!