Таки недарма прилітав Північний гість… Дивлюся ранком – Вже заволочено серпанком Сіреньким небо. Далі став Помалу й дощик накрапати, І вогким холодом до хати Зайшов притихлий вітерець. Щось охолонув молодець!.. Чи не сподобалась пустині Його зальоти? Чи згадав Далеку милу й заридав Дрібними слізьми на чужині ? Шепоче вітер в мокрім листі: «Се ж я з твоєї сторони Приніс оці плакучі вісті, – Якої ще тобі луни ?..»