Дивлюся я на смерть натури, і благання Я посилаю доленьці своїй, Щоб і мені дала кінець такий, Щоб я була спокійна в час конання. Ніхто щоб не почув тоді мого ридання. Та й по мені не мають сльози лить, – Сама в собі я буду жаль носить. О доленько моя, сповни моє бажання! І так наш світ повитий горем та журбою, Нехай ніхто не плаче по мені, Нехай не засмучу нікого я собою. Нехай побачу я в смутні для мене дні Утіху щирую та усміхи ясні. Темноти й смутку досить і в труні! [1890]