Що ти говориш, любко моя мила? Се наче грім з ясного неба впав! Чи я тебе не щиро покохав? Ні! Певне, ти мене ніколи не любила! Журливо ти хитаєш головою І кажеш: «В нас дороги розійшлись». О ні, я вірю – зійдуться колись, З’єднаємось навіки ми з тобою. Я поборю найтяжчі перешкоди, Я маю силу, я мов дуб міцний, Я дам тобі притулок затишний, Обороню від лютої негоди. Мовчиш, мій друже ясний, і зітхаєш… Твоя душа за мною не жалкує, А тільки серце вражене сумує, І жаль тобі, що ти мене кохаєш.